Опорний заклад Пирятинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №6

 






ІННОВАЦІЙНИЙ КАМПУС НТУ ХПІ
Відеоінструкція для вступу 2019

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ПЕДАГОГІВ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ДОШКІЛЬНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ПЕДАГОГІВ ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ДОШКІЛЬНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Власова О.В.

Анотація. У статті висвітлено теоретичні засади технологічного підходу до управління інноваційними процесами, що спрямовує інноваційну діяльність дошкільного навчального закладу, створює умови для формування готовності педагогів до запровадження інновацій.

Ключові слова: інновації, інноваційна діяльність, інноваційний процес, управління інноваційними процесами, готовність до інноваційної діяльності.

 

Постановка проблеми. Ключовим завданням освіти в Україні у XXI ст. визнається формування людини з гуманістичним світосприйманням, яка здатна орієнтуватися у складних соціокультурних умовах, активно реалізувати свій особистий потенціал на основі взаєморозуміння і співробітництва з іншими людьми. Тому сучасний етап розвитку системи освіти характеризується процесами впровадження в освітній простір широкого спектру інновацій.

У менеджменті освітніх інновацій (Л.Ващенко, І.Дичківська, О.Мармаза, О.Пометун та ін.) концептуальна мета управління інноваційним розвитком навчального закладу визначається як заздалегідь запрограмований результат інноваційної діяльності, спрямованої на переведення навчального закладу на більш високий якісний рівень. При цьому науковці (І. Дичківська, М.Поташник,  В.Сластьонін та ін.) наголошують на тому, що «інноваційність не є і не може бути самоціллю в педагогічній практиці. Мета її полягає в оптимізації навчально-виховного процесу, у забезпеченні його відповідності умовам і тенденціям суспільного буття» [1].

Проте на практиці спостерігається зовсім інша картина. Так, найсуттєвішою ознакою процесів, що відбуваються сьогодні в дошкільних навчальних закладах (ДНЗ), є «обвальна інноваційність» (М. Кларін). Педагогічними колективами ДНЗ активно апробуються вітчизняні та зарубіжні нові освітні технології, розробляються й запроваджуються в практику роботи авторські навчальні програми, методики, технології тощо. Проте ці нововведення далеко не завжди виявляються актуальними та науково обґрунтованими, що в кінцевому підсумку призводить до негативних наслідків.

Саме в цій площині постає проблема виваженого, науково обґрунтованого підходу до визначення напрямів інноваційної діяльності ДНЗ, формування готовності педагогів до запровадження інновацій та управління інноваційними процесами.

Аналіз останніх досліджень та публікацій з означеної проблеми. Здійснюючи наше дослідження, ми ґрунтувалися на результатах наукових пошуків українських і зарубіжних учених, які опікуються проблемами інноваціїзації освіти, удосконалення управління інноваційними процесами в сучасному навчальному закладі.

Так, значна кількість праць дослідників присвячена визначенню поняттєво-термінологічного апарату нової галузі педагогічного знання, обґрунтуванню наукових підходів до класифікації інноваційних педагогічних технологій (І.Богданова, Л.Ващенко, І.Гавриш, Т.Гришина, І.Дичківська, О.Пєхота,  О.Попова, Г. Селевко та ін.).

Серед наукових джерел, у яких розглядаються певні аспекти реалізації інновацій та управління інноваційними процесами в навчальному закладі, відзначимо праці Ю.Бабанського, Л.Даниленко, О.Мармази, А. Підласого, М.Поташника, П.Третьякова та ін. Цими та іншими вченими здійснено обґрунтування компонентів технології освітнього менеджменту в контексті теорії оптимізації педагогічного процесу (Ю. Бабанський, М. Поташник та ін.), охарактеризовано сутність і етапи управління інноваційною діяльністю в навчальних закладах (Л. Даниленко, Ю. Конаржевський, О.Мармаза та ін.), розглянуто питання використання інформаційно-комунікаційних технологій в управлінні освітою, зокрема, під час інноваційної діяльності (А.Єрмола, В.Лунячек, З.Рябова та ін.), розкрито специфіку процесів розробки і реалізації окремих інноваційних технологій в закладами освіти (О.Любарська, А. Підласий, П. Третьяков та ін.).

Проте у менеджменті освіти питання управління інноваційним процесом, формування готовності педагогічного колективу до запровадження інновацій в умовах дошкільного навчального закладу майже не вивчалися. Так, у поодиноких працях учених (І. Дичківська, К. Крутій, Н. Маковецька, Т.Чала, Л.Швайка та ін.) розглянуті лише окремі аспекти управління інноваційними процесами в дошкільних навчальних закладах.

Формулювання цілей статті.

Відтак мета нашої статті полягає у висвітленні теоретичних засад технологічного підходу до управління інноваційними процесами, що спрямовує інноваційну діяльність ДНЗ, створює умови для формування готовності педагогів до запровадження інновацій.

Виклад матеріалу дослідження. Характерною ознакою сучасних інноваційних процесів у сфері освіти є їх здійснення на засадах технологічного підходу. Його сутність виявляється в тому, що процес інноваційного розвитку навчального закладу розглядається як технологічний, який завдяки чітко визначеній послідовності кроків, спрямованих на досягнення запланованої мети, дозволяє досягти результатів із заздалегідь заданими кількісними та якісними показниками.

Управління нововведеннями є процесом впливу на навчальний заклад з метою його упорядкування, збереження характерної для даного виду специфіки, удосконалення та розвитку. Ефективність інноваційного продукту залежить від того, наскільки кваліфіковано виконуються окремі етапи процесу. Тому технологія розгортання процесу управління складається з чотирьох циклів: інформаційного, логіко-операційного, організаційного, продуктивного.

Інформаційний цикл забезпечує: виявлення мети щодо змін окремих елементів системи, організаційних структур, змісту, технологій освіти; вивчення та аналіз стану функціонування об’єктів змін, а також ресурсних можливостей його забезпечення; формування проблеми інноваційного пошуку. Отже, у період інформаційного циклу здійснюється збирання, обробка даних та аналіз стану функціонування системи, процесів, діяльності, відбувається пошук оптимальних шляхів зміни об’єкту.

         Логіко-операційний цикл передбачає вироблення та прийняття управлінських рішень на основі формалізації нововведення. Даний цикл реалізується через такі етапи: пошук та виявлення альтернативи; аналіз очікуваних результатів; добір діагностичних методик.

         Організаційний цикл забезпечує вплив на об’єкт управління з метою добору та розстановки педагогічних кадрів, доведення завдань до безпосередніх виконавців, координацію інноваційного процесу на етапах його впровадження, здійснення контролю й оцінювання. Основними складовими організаційного циклу є: апробація нововведення; інформаційний супровід інноваційного процесу; діагностування поточних та кінцевих результатів, що узгоджуються з метою інноваційного пошуку.

         Отримання інноваційного продукту не зупиняє процес, а переводить його в площину поширення. Відтак на продуктивному етапі результати інноваційного пошуку водночас дають підстави для аналізу щодо подальших змін і прогнозування. 

Управління інноваційними процесами дошкільного навчального закладу гарантує досягнення заздалегідь запланованих результатів лише за умов відповідності критеріям технологічності, концептуальності, цілеспрямованості, оптимальності, діагностичності та надійності.

Важливими є принципи організації  інноваційної діяльності в ДНЗ: зворотного зв’язку, науковості, оптимальності, планомірності, професіоналізму педагогічних кадрів, системності, соціокультурної відповідності цілей інноваційного розвитку ДНЗ завданням модернізації національної системи дошкільної освіти, суб’єктності, цілісності умов, необхідних для реалізації мети інноваційного розвитку навчального закладу.

Українські науковці К.Крутій і Н.Маковецька наголошують на тому, що цілеспрямування інноваційної діяльності ДНЗ має обумовлюватися такими чинниками: об’єктивними потребами суспільства в оновленні роботи закладу; соціальним замовленням, виявленим органами управління освіти в результаті наукового прогнозу; реальними умовами й можливостями ДНЗ у даний період його розвитку; інтересами керівників і педагогів – тих, хто буде організовувати та здійснювати інноваційну діяльність.

Водночас на практичному рівні інноваційні перетворення в системі дошкільної освіти зустрічаються із серйозними перешкодами, а інколи й взагалі гальмуються. Такий стан справ зумовлений наявністю в реальній практиці роботи ДНЗ низки об’єктивних і суб’єктивних суперечностей. До найсуттєвіших із них належить протиріччя між потребою керівників і педагогічних колективів  у теоретико-методичних матеріалах із питань інноваційного розвитку ДНЗ та практичною відсутністю цього забезпечення.

До науково-методичного забезпечення інноваційного розвитку ДНЗ ми включили систему заходів, спрямованих на створення теоретико-методологічної та методичної бази інноваційної діяльності:

  • Блок заходів, спрямованих на створення медіатеки з питань проблеми дослідження (у нашому випадку з питань формування готовності педагогів ДНЗ до інноваційної діяльності).
  • Блок заходів, спрямованих на створення банку інноваційних ідей, які використовуються в умовах ДНЗ в Україні та за кордоном.
  • Блок заходів, спрямованих на формування теоретико-методологічних основ інноваційного розвитку ДНЗ.
  • Блок заходів, спрямованих на розробку навчально-методичних комплексів відповідно до інновацій, які запроваджуються в ДНЗ.
  • Блок заходів, спрямованих на педагогічну експертизу інноваційного розвитку НЗ.

До аспекту кадрового забезпечення інноваційного розвитку ДНЗ ми відносимо комплекс заходів, що є органічною складовою методичної роботи і забезпечують підготовку педагогічного колективу до інноваційної діяльності. На думку К. Крутій і Н. Маковецької, методична робота в сучасному ДНЗ має спрямовуватися на розв’язання завдань становлення вихователя як суб’єкта гуманістичної професійної діяльності, сприяти розвитку творчості, ініціативи педагогів, підвищувати якість навчально-виховного процесу [2]. Розв’язання окреслених завдань лежить у площині переосмислення принципів методичної роботи, оновлення її змісту, модернізації методів і форм.

Інноваційна компетентність педагога – це система мотивів, знань, умінь, навичок, особистісних якостей педагога, що забезпечує ефективність використання нових педагогічних технологій у роботі з дітьми. Компонентами інноваційної компетентності педагога є поінформованість про інноваційні педагогічні технології, належне володіння їх змістом і методикою, висока культура використання інновацій у навчально-виховній роботі, особиста переконаність у необхідності застосування інноваційних педагогічних технологій.

Проблема підготовки освітян до інноваційної професійної діяльності в умовах безперервної педагогічної освіти є предметом досліджень як українських (І. Гавриш, Н. Клокар, О. Козлова, Г. Кравченко, К. Крутій, Н.Маковецька та ін.), так і зарубіжних (М. Дука, Л. Подимова, І. Протасова, Л. Сєдова, В. Сластьонін, Л. Струценко та ін.) науковців. У працях цих учених висвітлюються теоретико-методологічні основи підготовки педагогів до участі в інноваційних перетвореннях, обґрунтовується система заходів, спрямована на їх становлення як суб’єктів освітніх нововведень. Зокрема, у дисертаційних дослідженнях Н. Дуки, І. Гавриш, Н. Клокар, Н. Козлової, Ю. Рудинової та ін. доведено, що метою і результатом вищезазначеної підготовки є формування в освітян готовності до інноваційної професійної діяльності. При цьому готовність трактується цими науковцями як інтегративна якість особистості педагога, що виявляється в діалектичній єдності функціональних та особистісних компонентів і є умовою та регулятором успішної інноваційної професійної діяльності. Її зміст цілісно інтегрує в собі: мотиваційну готовність до розв’язання завдань модернізації національної системи освіти; інформаційну, процесуально-діяльнісну та рефлексивну складові готовності.

Готовність до інноваційної педагогічної діяльності – це особливий особистісний стан, який передбачає наявність у педагога мотиваційно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, володіння ефективними способами і засобами досягнення педагогічних цілей, здатності до творчості і рефлексії. Вона є основою активної суспільної і професійно-педагогічної позиції суб´єкта, яка спонукає до інноваційної діяльності та сприяє її продуктивності. Багато проблем, що постають перед педагогами, які працюють в інноваційному режимі, пов´язані і з низькою інноваційною компетентністю [1].

Готовність до інноваційної діяльності є внутрішньою силою, що формує інноваційну позицію педагога. За структурою це складне інтегративне утворення, яке охоплює різноманітні якості, властивості, знання, навички особистості. Як один із важливих складників професіоналізму, вона є передумовою ефективної діяльності педагога, максимальної реалізації його можливостей, розкриття творчого потенціалу. Джерела готовності до інноваційної діяльності сягають проблематики особистісного розвитку, професійної спрямованості, професійної освіти, виховання й самовиховання, професійного самовизначення педагога.

Готовність педагога до інноваційної діяльності визначають за такими показниками: усвідомлення потреби запровадження педагогічних інновацій у власній педагогічній практиці; інформованість про новітні педагогічні технології, знання новаторських методик роботи; зорієнтованість на створення власних творчих завдань, методик, налаштованість на експериментальну діяльність; готовність до подолання труднощів, пов´язаних зі змістом та організацією інноваційної діяльності; володіння практичними навичками освоєння педагогічних інновацій та розроблення нових [1].

Відтак до змісту методичної роботи в ДНЗ, які працюють в інноваційному режимі, доцільно включити напрями, що забезпечать:

  • Мотивацію педагогів на впровадження актуальних нововведень в освітній процес, апробацію нових перспективних методів і прийомів розвитку, навчання й виховання дітей.
  • Надання педагогам всебічної й актуальної інформації про інноваційні освітні технології розвитку, навчання й виховання дітей.
  • Формування вмінь застосовувати конкретну інноваційну освітню технологію чи її елементи у практичній роботі.
  • Формування вмінь проектувати заняття згідно з концепцією обраної технології.
  • Формування вмінь аналізувати й оцінювати результативність упровадження інноваційної освітньої технології [4].

Аналіз компонентного складу змісту методичної роботи інноваційного спрямування свідчить про те, що в процесі її здійснення вирішується широке коло завдань. Це обумовлює необхідність застосування різноманітних форм, серед яких науковці (А. Єрмола, І. Жерносєк, В. Лизинський, Н. Стяглик та ін.) вважають за необхідне виокремлювати традиційні та нетрадиційні форми. До колективних традиційних форм методичної роботи ці вчені відносять семінари, практикуми, науково-практичні конференції, методичні об’єднання, школи передового досвіду, методичні кабінети тощо, а до індивідуальних форм – самоосвіту педагогів, індивідуальні консультації, наставництво, стажування, роботу над власною творчою темою тощо.

Узагальнення сказаного надало нам можливість включити до модуля кадрового забезпечення інноваційного розвитку навчального закладу такі компоненти:

  • Систему заходів, спрямованих на формування в педагогів ДНЗ мотиваційної готовності до інноваційної діяльності гуманістичного спрямування.
  • Систему заходів, спрямованих на формування в педагогів ДНЗ інформаційної готовності до інноваційної діяльності гуманістичного спрямування.
  • Систему заходів, спрямованих на формування в педагогів ДНЗ процесуально-діяльнісної готовності до інноваційної діяльності гуманістичного спрямування.
  • Систему заходів, спрямованих на формування в педагогів ДНЗ рефлексивної готовності до інноваційної діяльності гуманістичного спрямування.
  • Систему заходів, спрямованих на формування в педагогів ДНЗ дослідницької компетентності в освітній галузі.

На думку О.Мармази, вибір того чи іншого підходу до інноваційної діяльності має здійснюватись із врахуванням реальних умов навчального закладу [3]. Проте в ідеалі інноваційний розвиток навчального закладу має бути системним і орієнтованим на результат. Спроба реалізувати ці вимоги в системі привела до появи комплексних підходів до інноваційного розвитку навчального закладу – програмно-цільового управління.

Висновки. Узагальнюючи сказане, відзначимо, що менеджмент освітніх інновацій, як порівняно молода галузь педагогічного знання, ще не досяг рівня методологічного осмислення теоретичних положень та емпіричних фактів. Подальшого дослідження вимагають питання інноваційного розвитку ДНЗ на засадах системного і синергетичного підходів, а також виявляння доцільності розширення конкретно наукової бази менеджменту освітніх інновацій за рахунок технологічного підходу.

Література

  1. 1. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: навч. посібник / І.М.Дичківська. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.
  2. Крутій К.Л. Інноваційна діяльність у сучасному дошкільному навчальному закладі: методичний аспект / К.Л. Крутій, Н.В. Маковецька. – Запоріжжя: Тов. “ЛІПС” ЛТД, 2006. — 128 с.
  3. Мармаза О. І. Інноваційні підходи до управління навчальним закладом / О. І. Мармаза. — Харків: Основа, 2004. — 240 с.
  4. Методична робота в ДНЗ / Упорядник: Л.А.Швайка. – Х.: Вид.група «Основа», 2008. – 287с.
  5. Сластенин В.А. Педагогика: инновационная деятельность / В.А.Сластенин, Л.С.Подымова –  М.: ИЧП «Магистр», 1997. — 224
Подобається