Опорний заклад Пирятинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №6

 





Open Day Всеукраїнська олімпіада для професійної орієнтації вступників 2019

Сторінка психолога

 

 

 

 

 

 

Рекомендації педагогам

Інноваційна діяльність вчителя.


Інноваційна діяльність педагога передбачає дотримання таких принципів:
1.
Принцип інтеграції освіти. Вимагає уваги до кожної дитини як
особистості, орієнтації на формування громадянина з високими
інтелектуальними, моральними, фізичними якостями.
2.
Принцип диференціації та індивідуалізації освіти. Потребує
забезпечення умов для розвитку здібностей кожного вихованця. максимальний
розвиток здібностей дитини, незалежно від соціально-економічного та
суспільного статусу її сім'ї, статі, національності, віросповідання.
3.
Принцип демократизації освіти. Передбачає створення передумов
розвитку активності, ініціативи, творчості учнів і вчителів, залучення
громадськості в управлінні школою.
Здійснення цих принципів передбачає зміну характеру освітньої системи,
змісту, методів, форм, технологій навчання й виховання. Метою освіти за таких
умов є вільний розвиток індивідуальних здібностей, мотивів, особистісних
цінностей різнобічної, творчої особистості.
Отже, у структурі професійно спрямованої особистості педагога готовність
до інноваційної діяльності
є показником його здатності нетрадиційно
вирішувати актуальні для особистісно-орієнтованої освіти проблеми
.
Вимоги до педагога інноваційного спрямування
Педагог інноваційного спрямування повинен вміти реалізовувати:
– педагогічний гуманізм (довіра до вихованців, повага до їх особистості,
гідності, впевненість у своїх здібностях і можливостях; відчуття змін в цінностях
освіти: не засвоєння формальних знань і навичок, а гуманність стосунків, свобода
самовиявлення, культивація індивідуальності, творча самореалізація особистості).

– емпатійне розуміння вихованців (прагнення і вміння відчувати іншого
як себе, розуміти внутрішній світ вихованців, сприймати їх позиції);
– співробітництво (поступове перетворення вихованців на співтворців
педагогічного процесу; володіння культурою спілкування);
– діалогізм (уміння слухати дитину, цікавитися її думкою, розвивати
міжособистісний діалог на основі рівності, взаємного розуміння і співтворчості);
– особистісна позиція (творче самовираження, за якого педагог постає
перед вихованцями не як позбавлений індивідуальності функціонер, а як
особистість, котра має свою думку, відкрита у вираженні своїх почуттів,
емоцій; удосконалення у своїй професії – набуття компетентності, яка дає
можливість справлятися з різними ситуаціями).

Десять професійних і особистісних якостей педагога
підготовленого до інноваційної діяльності

Педагог, який підготовлений до інноваційної професійної діяльності має
такі професійні й особистісні якості:

1. Усвідомлення цілей освітньої діяльності у контексті актуальних
педагогічних проблем сучасної школи. Врахування та розвиток індивідуальних
здібностей учнів їх інтересів і потреб, потреб окремого учня та суспільства в
цілому.
2. Осмислена в контексті сучасності педагогічна позиція. Уміння відповідно
до нововведень у науці і практиці по-новому формулювати освітні цілі з предмета,
певної методики, досягати і оптимально переосмислювати їх під час навчання.
3. Здатність вибудовувати цілісну освітню програму навчання і виховання,
яка враховувала б індивідуальний підхід до дітей, освітні стандарти, нові
педагогічні орієнтири.
4. Вміле поєднання вчителем сучасної йому реальності з вимогами
особистісно-орієнтованої освіти, коригування освітнього процесу за критеріями
інноваційної діяльності.
5. Здатність бачити індивідуальні здібності дітей і навчати відповідно до їх
особливостей.
6. Вміння продуктивно, нестандартно організувати і проводити навчання й
виховання, забезпечуючи розвиток творчості дітей через використання
інноваційних технологій.
7. Застосування форм і методів інноваційного навчання, яке передбачає
врахування особистого досвіду і мотивів вихованців, використання доступних для
дітей форм рефлексії та самооцінки.
8. Адекватно оцінювати, стимулювати відкриття та форми культурного
самовираження вихованців, здатність бачити позитивний розвиток учнів.
9. Уміння аналізувати зміни в освітній діяльності, в розвитку особистісних
якостей вихованців.
10. Здатність і прагнення до особистісного творчого розвитку, рефлексивної
діяльності, усвідомлення значущості, актуальності власних інноваційних пошуків
і відкриттів.

 

МОТИВАЦІЯ ДО НАВЧАННЯ

 

Формування мотивації учнів до навчання та самоосвіти
У доповіді Міністра освіти і науки України С.М.Ніколаєнка "Освіта в
інноваційному поступі суспільства" на підсумковій колегії МОН України 17
серпня 2006 року наголошується, що для вчителя повинно стати прописною
істиною, що для того щоб учень прагнув вчитися, вмів оволодівати знаннями,
його необхідно зацікавити. Втрата частиною учнів
мотивації до навчання,
зацікавленості у результатах – камінь спотикання на шляху до якісної освіти.
У чому коріння цього явища?

По–перше, невміння вчитися і долати труднощі. Навчання – тяжка праця,
яка потребує спеціальних умінь та навичок і якщо вони несформовані у родині та
початковій школі, у основній – навчання стає непосильним.

По–друге, перевантаження навчальних програм. Наше прагнення
„втиснути” у голови дітей побільше інформації призводить до втоми, опору і
природного відторгнення дітей. Адже людський розум, за влучним висловом
Плутарха, не глек для рідини, а вогонь, який слід запалити.

По–третє, одноманітність життя і навчального процесу. Монотонність
шкільних занять, відсутність яскравих вражень, необхідність „сидіти тихо”,
„мовчати” – все робить шкільне життя підлітка нудним і тяжким.

По–четверте, збідненість методів організації навчального процесу,
авторитарність вчителів і батьків.
Згадаймо прописні істини: людина включається у будь-яку діяльність тоді,
коли є потреба у цьому, тобто є мотив до дії.
І вчителю потрібно не
примушувати дитину вчитися, а заохочувати.
Колегія ставить завдання методичним службам допомогти вчителю
створювати умови для навчального процесу, який стимулює індивідуальну
пізнавальну діяльність школяра.
Зважаючи на це надаємо вчителю допомогу з цієї проблеми, пропонуємо
інноваційні методики та теоретичні матеріали. Вважаємо, що без цих знань
неможливий інноваційний розвиток школи та суспільства.

Мотивація як рушійна сила навчання
Формування і вивчення мотивів навчання є одним із найбільш складних
практичних завдань для вчителя. Сучасна педагогічна наука направляє його
діяльність за таким алгоритмом
 
1.
Визначення й уточнення цілей навчання. Аналіз у цьому зв'язку сутності,
змісту, спрямованості і сили мотивів, необхідних і достатніх для підтримки
процесу й успішної реалізації намічених завдань. Якщо цілі і завдання не мають
відхилень від державного стандарту, то вводяться в дію широко відомі загальні
мотиви і стимули. Спеціальні цілі потребують використання специфічних мотивів.
2.
Виявлення вікових можливостей мотивації. Тут треба дати чіткі відповіді
на запитання:
а) до яких показників мотивації варто підвести учнів молодшого,
середнього і старшого віку;
б) наскільки рівень мотивації учнів певного класу відповідає "віковим
нормам", поставленим цілям і завданням, труднощам навчальної праці.
3.
Вивчення вихідного (тобто початкового) рівня мотивації для можливості
подальшого обгрунтованого судження про зміни, що відбулися у мотиваційній
сфері учня або всього класу.
4.
Вивчення переважаючих мотивів. При цьому потрібно визначити, які
мотиви є головними у навчальній діяльності учня або мікрогрупи класу, до якого
він входить.
5.
Вивчення індивідуальних особливостей мотивації. Якщо педагог не може
"дійти" до кожного учня, то особливості мотивації хоча б найбільше
представницьких підгруп класу він має знати обов'язково.
6.
Аналіз причин зміни (зниження, стабільності, підвищення) мотивації.
Такими причинами можуть бути недостатній рівень розвитку самої мотиваційної
сфери, низька навченість, нерозвиненість навчальної діяльності, низька
научуваність та інші.
7.
Формування належних мотивів. Воно здійснюється учителем під час
навчально-виховного процесу в контексті вирішення усіх інших завдань. Не може
і не повинно бути ніяких спеціальних вправ або тестів "на мотивацію". У
комплексі використовуться різноманітні методики, у тому числі переключення з
одного виду роботи на інший, – використання завдань оптимальної трудності,
змагання. Іноді практикується "створення перешкод" нормальному плину
навчального процесу, щоб подивитися, чи готові ті, кого навчають, переборювати
труднощі задля задоволення пізнавальної потреби.
8.
Оцінка досягнень і планування подальших дій. Після виконаної роботи
доцільно підвести підсумки, оцінити її результати і проаналізувати зміни, що
відбулися. Найбільш очевидними показниками будуть реальні дії учнів, зміна
їхнього ставлення до навчання. Конкретними показниками мотивації та змін, що
відбуваються у цій сфері, будуть:
1) ставлення до навчання;
2) цілі (які ставить і реалізує учень);
3) мотиви (заради чого він навчається);
4) емоції (як переживає учіння і навчання);
5) уміння учитися;
6) рівень навченості (яких результатів досяг);
7) характеристики навчальності (потенційні можливості, яких успіхів міг би
досягти)

 

Поради для учнів.

 

 

 

Поради батькам.